Традиційний метод оцінювання досліджуваних груп свинок некастрованих та імунологічно кастрованих фінального ірландського гібрида (ВБ х Л) х Максгро за фенотипом не гарантує отримання повної інформації про генетичний потенціал тварин, що необхідно для прийняття ефективних селекційних рішень. Тому, аналіз генотипів контрольної та дослідної групи свинок, який здійснюється за допомогою генотипування тварин за локусами кількісних ознак, дає змогу визначити реальну генетичну цінність тварини, генетичний потенціал стосовно конкретних продуктивних і біологічних якостей. Важливим етапом під час вибору генетичного маркера стало визначення рівня його поліморфізму у популяції досліджуваних свинок трипородного гібрида, в яких, власне, передбачається проводити MAS. ДНК-маркер - це молекулярна карта геному досліджуваної популяції некастрованих та імунологічно кастрованих свинок (ВБ х Л) х Максгро. Важливі гени меланокортина-4 MC4R (c.1426 A>G) та інсуліноподібного фактору росту 2 IGF2 (g.3072G>A) визначають ріст і розвиток досліджуваного біологічного організму. Молекулярні маркери широко використовуються в популяційній генетиці, та у філогенетичних дослідженнях. ДНК-маркери є третім поколінням генетичних маркерів, їм передували класичні генетичні маркери та білкові маркери. Молекулярний маркер (некодуюча ділянка геному) відповідає гену, різні алелі якого відрізняються на рівні ДНК. Відмінності на рівні ДНК (поліморфізм ДНК) можуть бути виявлені при порівнянні довжини фрагментів, одержаних за допомогою полімеразно ланцюгової реакції (ПЛР), а також в результаті обробки ДНК ендонуклеазами рестрикції. Саме з ПЛР-маркерів набуло широке впровадження ДНК-маркерів у селекційний процес. Тому що за допомогою молекулярних маркерів можна проводити відбір за генотипом. Важливо, те що на результати фенотипування впливають різні фактори навколишнього середовища, у той час як генотип не залежить від зміни умов середовища. Якщо, відбір ведеться на підставі аналізу фенотипу, то при повному домінуванні неможливо відрізнити домінантні гомозиготи від гетерозигот і, отже, вибрати індивідууми. При використанні ДНК-маркерів можна підібрати відповідні пари і здійснити гібридизацію в поточному поколінні, що значно прискорює, а говне удосконалює селекційний процес.
У роботі розглянуті гени, котрі приймають участь у формуванні відгодівельних якостей свинок (ВБ х Л) х Максгро, зокрема, це гени рецептору меланокортина-4 (MC4R), інсуліноподібного фактору росту 2 (IGF2). Для маркерної селекції важливою умовою є з’ясування зв’язку певних поліморфізмів генів з проявом ознак у конкретній популяції. У контрольній (некастровані) та дослідній (імунологічно кастровані) групі свинок фінального ірландського гібрида (Велика Біла х Ландрас) за участі термінальної лінії Максгро, котрі вирощувались в умовах ТОВ НВП “Глобинський свинокомплекс”, Полтавська обл., м. Глобине, Україна, проводиться дослідження зв’язку поліморфізмів гена MC4R (c.1426 A>G), IGF2 (g.3072G>A) за відгодівельними ознаками, є необхідним для проведення відповідної роботи.